Молитовне вшанування пам'яті померлих

19 травня 2024 року апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії владика Богдан очолив на мюнхенському кладовищі поминальну молитву на могилі першого екзарха для українців владики Платона, а також на могилах видатних українців, які знайшли вічний спочинок тут у Мюнхені.

Слово владики Богдана

Людина виражає свою любов у різний спосіб: своїм словом, лагідною усмішкою, допомогою у різних дочасних справах, якими підтримуємо одне одного. Але приходить такий момент, коли вже не можемо подивитися одне одному в очі, бо їх замикає смерть. Не можемо усміхнутися одне до одного, бо сльози течуть з очей і тужить серце, бо людина на цьому світі вже нічого не потребує. Ми проводжаємо в цю останню дорогу дорогих нам осіб з усвідомленням, що так багато ми ще не встигли за їхнього життя. Так багато ще усмішок не встигли подарувати, не сказали доброго слова, не мали часу допомогти. І від той втраченої можливості нас болить серце. Наша любов відчуває себе не сповненою до кінця, бо все це перервала смерть. Але каже Боже Слово, що любов є сильнішою від смерті, що любов долає всі бар’єри. Любов сягає понад межі і бар’єри смерті.

Окрім діл милосердя до тіла ми маємо нагоду творити діла милосердя до душі. Наша молитва є великим виявом любові до тих, хто ще з нами чи тих, хто вже відійшов до вічності. Молитвою ми прихиляємо небо до людського життя, ми прихиляємо Божу милість до людини, яка вже відійшла від нас. Молитвою випрошуємо нашим дорогим померлим прощення їхніх провин, зцілення їхніх ран і дару вічного Божого життя для них.

Сьогодні ми зібралися тут як одна родина, щоб висловити нашим рідним і дорогим померлим, всім, хто віддав життя за те, щоб ми жили як українці, щоб їм висловити нашу вдячну пам’ять і щиру християнську молитву.

Ті, хто тут похоронені, будували нашу церкву, нашу спільноту тут на чужині, яка стала для них, а сьогодні для нас, другою Батьківщиною. Вони готували для нас місце служіння, де ми можемо тепер разом збиратися, радіти і підтримувати одне одного. І нашим приходом ми їм сьогодні висловлюємо вдячність.

Також сьогодні ми спогадуємо наших рідних, яких не можемо відвідати на місцях вічного спочинку в Україні, бо любов долає також кордони країн.

Ми огортаємо молитвою і тих, хто виразив найбільшу любов до нас, бо каже Христос: Ніхто не має більшої любові, як той, хто життя своє віддає за своїх друзів. Вони віддали своє життя за нас, яких трактували як своїх друзів, не знаючи нас і ніколи не зустрівши нас. Ми молимося, щоб Господь Бог поклав на їхні душі безсмертні вінці переможців любові, правди і добра. Нехай Господь прийме всіх наших померлих у свої вічні обійми і дарує їм вічне життя.

Сьогодні вони усміхаються до нас із дому Отця Небесного і моляться за нас. А їхня молитва нам дуже потрібна, щоб ми достойно завершили біг нашого земного життя і колись разом з ними з’єдналися в єдину вічну родину дітей Божих разом з нашим Триєдиним Богом Отцем і Сином, і Святим Духом! Амінь!